---------------------------------------------------------------
© Copyright Юрий Логвин
E-mail: hadeda@ukrpost.net
OCR: KYTY3OB mchief@komos.ru, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------
Проблем з моделями в мене не було. Проблеми були з примЁщенням. Так з
цЁєю дЁвчинкою трапилось. Вона вже який день тут на пЁрсЁ нудилась, її
матуся все жувала бЁляшЁ та виноград. І все на дочку цикала.
Я теж на пЁрсЁ не один день висиджував -малював слЁпучо вохристЁ урвища
берега та спалену на руде траву. ВЁд прямого сонця пЁт виїдав менЁ очЁ. Та
пЁти геть не мЁг - фЁалковЁ гори, Ёржава трава, темно малахЁтовЁ тополЁ,
смарагдовЁ хвилЁ моря. Що не етюд, то здача.
ДЁвчинка нудилась І все зазирала до мого малювання. Певно тому на неї й
цикала мати. КрЁм того, дЁвчинЁ не давала спокою ще й здоровенна чи то
дЁвиця, чи то молодиця. Висока, м'язиста Ёз зародковими пилками. ПЁд якимись
зеленими бЁкЁнЁ. Щоб зрозумЁти, що вона кобел. не треба було великого
розуму. І досвЁду. Але мати цього геть не усвЁдомлювала. НавЁть коли бЁгала
за бЁляшами та випити пива, то лишала цю лесбЁянку, щоб та назирала за
дЁвкою.
Коли мати пЁшла черговий раз на базарчик, а дЁвиця-гусар залЁзла у
парку воду, то дЁвчинка враз опинилась бЁля мене.
- Не боїшся позувати?
Покрутила головою: "НЁ!"
Я схопив ящик з-пЁд консервЁв з усЁм причандаллям Ё поспЁшив до елЁнгу
в початку пЁрса.
Із слЁпучого сяйва Ё спекоти ступили у сутЁнки Ё легку прохолоду.
Льоха. Сан-Санич Ё козак кубанський ФЁлЁпович давили "анапульку" (Портвейн
"Анапа", 0.85 л, мЁц. 19% ). Але закусь! - ставридка "з гар'ю". МенЁ слиною
аж рота залило. Але запрошення до столу вЁдхилив. Попрохав "дЁжурку" в
аренду. Знав - корифани не пЁдглядатимуть. По-перше, люди вони солЁднЁ,
по-друге - три пляшки "анапульки" І перша в сезонi ставридка!
ФЁлЁпович поворушив тараканячими вусами Ё жестом римського оратора
показав на дверЁ. На дверях висЁв червоний трубчатий замок.
- Камуфляж, - пояснив ФЁлЁпович. - Там засувка. Тебе нема?
- Все правильно. Мене тут нема!
СвЁтло падало смутами через залЁзнЁ штаби. ДЁвчинка сидЁла на стЁльцЁ.
Спочатку зробив легесенький контур Ё почав проробляти руки та лице.
ДЁвчина, зрештою, подивилась на мене. Перехопив погляд Ё показав
мовчки, щоб спустила бретелЁ купальника.
Вона попустила очЁ на свої оголенЁ пипки.
Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.
За якийсь час вона пЁдвела голову Ё подивилась на мене. Я кивнув. І
вона стягла до лона.
- Та знЁми вже зовсЁм...
Не дивлячись на мене, рЁзко крутонула головою: "НЁ!"
І зразу ж за дверима почувся голос її матЁнки. Голос верескливий,
суджений. А трЁо пропитих голосЁв - баса, баритона І тенора - заспокоювали
її.
Я дивився на важку засувку Ё переконував себе. шо корифани вже одну
пляшку заробили. Враз за моєю спиною гуркнув стЁлець. МенЁ все стисло в
серединЁ. Обернувся -дЁвчинки тримаючись одною рукою за стЁльця, виступала
Ёз купальника...
У пополуднє був тЁльки Льоха. Тому пляшка дЁсталась йому одному.
Коли пляшка була щедро почата прибЁг ФЁлЁпович. Щосили ворушив вусами Ё
страшенно вирячав очЁ.-
- ЮрЁй Григорович! Я взяв сто!
- "Не заливай, ФЁлЁпович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра
шафа, а ноги -яЁс нЁжки столика з тераси.
- Не вЁриш?! ПЁшли, покажу! Чимчикуємо за елЁнг, де стоїть штанга та
гирЁ.
ФЁлЁпович. замЁсть схопитись за гриф штанги, показує на даму пЁд
кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухирЁв, пляжницю.
-Присягаюсь, сто! Ми пЁшли Ё зважились... Вона трохи бЁльше ста. Я тобЁ
правду кажу, що взяв, а ти не вЁриш... Слухай, ЮрЁй Григорович, намалюй менЁ
її... на пам'ять... Ну намалюй.
- Далеко Ё, до всього, проти сонця.
- Еть... Шкода... Правда, в мене минулого сезону була це пЁкантнЁша
дама... Сто двадцять... Але я взяв, хоч не вЁрила, що я щиро нею
захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна...
Я в захопленнЁ.
Коли менЁ трапляється перекладати малюнки тих рокЁв, Ё я бачу той
малюнок дЁвчинки, то не можу пригадати як її звали І як ми з нею
розпрощались. А от у всЁх деталях бачу, як ми стоїмо за елЁнгом Ё ФЁлЁпович
показує менЁ свою пасЁю. 1 кожного разу я аж здригаюсь, так чЁтко бачу
чотири складки жиру замЁсть шиї, грудей Ё черева.
І6.III.98.
ОСТАННЯ МОДЕЛЬ АГЕНТА "ЯРЕМИ"
Я чомусь завжди думав, що Акторка набагато молодша за мене. Вона почала
приходити до мене в гостЁ пiсля того, як я, зрештою, одержав квартиру. Хоча
були ми з нею знайомЁ ще ранЁше. ВЁд iншої артистичної братЁї вона
вЁдрЁзнялась нормальною поведЁнкою. Тобто не впадала в зайву афектацЁю де
треба i де зовсЁм не треба. Вона пробувала себе ще в жанрЁ казки. Такої собЁ
герметичної мЁської казки, може скорЁше навЁть мЁстечкової. Спроби були
непоганЁ. Але в тих умовах останнЁх солодких судом Великого Застою про їх
реалЁзацЁю годЁ було й думати.
Якось менЁ не випадало попрохати її про позування. Хоча я знав, що часу
з неї тодЁ вистачало. НавЁть якось було незручно прохати милу Акторку пЁсля
всяких розумних Ё дуже розумних дЁалогЁв постояти голяка.
Тим пак, що вона менЁ сама привела кЁлькох своїх подруг. А тЁ в
пластицЁ руху були просто казковЁ!
Та все ж якось, от не пам'ятаю з якої нагоди, а все ж роздягнув її. Я
саме тодЁ заново опановував малинок тушшю очеретиною та гусячим пером.
Людина вона була до всього цЁкава, отож Ё попрохала мене десь на
половинЁ сеансу показати їй малюнок.
- О! Як все чЁтко... А от Микола Петрович завжди робив якось все
загадково, недоговорено...
- А хЁба ви знайомЁ з Миколою Петровичем? Ви ж нiколи не згадували...
- Микола Петрович малював мене багато разЁв. Я, можливо, без
перебЁльшення сказати, його остання модель... З ним було так цЁкаво... вЁн
стЁльки всього знав... Ну й до всього, дуже приємно, коли тебе малює такий
майстер "акту", як Микола Петрович...
- Це правда. Коли я вчився в художньому, то заприятелював Ёз
бЁблЁотекарками. Вони й дозволяли менЁ годинами колупатись у старих
зарубЁжних журналах Ёз мистецтва. Були там знаменитЁ "СтудЁо", "Бух арт" та
ще й всякЁ ЁншЁ. Майже в кожному номерЁ було по "нюшцЁ" Глущенка. ГоленькЁ
зовсЁм, у чорних панчохах, у якихось лише дивних капелюхах. ТодЁ це для мене
було вражаючим вЁдкриттям. Бо ще зЁ школи я звик до його чудових пейзажЁв.
Особливо менЁ подобався один "Азовське море" - зеленЁ прозорЁ хвилЁ з
фioлетовими вЁдблисками на гребенях... Ну, а якщо по-правдЁ. то нас,
школярЁв, не стЁльки цЁкавила його слава пейзажиста, як постЁйнЁ iсторЁї з
його нащадком Шурою. Шура був чи на клас чи на два попереду мене. Майже
щодня з'являлась на велику перерву його матуся. Як рудий метеор влЁтала
МарЁя ДавидЁвна в наш довжелезний темний коридор з постЁйно включеними
лампочками. ВЁд тих лампочок пускала зайчики дЁамантовими сережками. На
швидкому кроцЁ розкривала редикюль Ё висмикувала вЁдтЁля Шурин снЁданок. Як
правило, французька булочка, розрЁзна навгад, щедро вмащена маслом, а згори
теж щедро наложене варення чорної смородини.
- У-у-у! - Здригнулася i повела плечима Акторка.
- Отож бо! Шура теж верещав: "У-у-уууу" Ё кидав мамЁ в обличчя... Ну.
МарЁя ДавидЁвна пЁднЁмала булочку - i тихенько вЁдносила в коридор СашЁ. Щоб
той допомЁг ШурЁ з математики.
- Я знаю, що МарЁя ДавидЁвна весь час боролась Ёз Шурою. А Микола
Петрович не дуже мЁшався... ВЁн менЁ сам розповЁдав таку iсторЁю. Коли ШурЁ
було рокЁв три, пЁшов вЁн Ёз ним до зоопарку. Побачив Шура лотошницю з
тЁстечками. І затявся: "Купи, купи!"
Микола Петрович купив. Шура враз їх пожер. Знов кричить: "Купи, купи!"
Микола Петрович ще купив. Шура Ё це вмолов Ё зразу ж: "Купи, купи!.."
Об'ївся до блювоти й проносу... Ледь вЁдкачали.
І Микола Петрович, Ё МарЁя Давидiвна всю нЁч не спали. А вранцЁ Шура,
як тЁльки прокинувся, щосили заволав: ''Хочу тЁстечок!!!"
" Тут я зрозумЁв, - сказав Микола Петрович, - що вЁн безнадЁйний. І
щось передбачити неможливо..."
- Це точно. Коли помер СталЁн, нас всЁх зЁбрали в найбЁльшому класЁ. І
наш викладач вЁйськової справи Ё фЁз-ри СергЁй Касьянович. плачучи,
повЁдомив про те. про що ми вже всЁ знали. І тут Шура Глущенко щосили
зааплодував... Я тодЁ так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а всЁх нас, як
свЁдкЁв, затягають. Бо в моєму розумЁннЁ тодЁ Шура був просто хулЁганом, а
не ЁдЁотом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й не снив. Про
те, що Микола Петрович мав псевдо "Ярема" Ё був "секретним сотруднЁком", а
простЁше - "сексотом", взнав тЁльки десь в кЁнцЁ шестидесятих з однЁєї
передачЁ "голосЁв". В тЁй передачЁ говорили, що "Ярема" з дружиною "пасли"
та "опЁкали" Володимира Винниченка та його дружину РозалЁю ЯкЁвну...
- Ну, менЁ цього Микола Петрович не розповЁдав!... - ЗасмЁялась
Акторка.
- ЗЁ мною ще бЁльше того - зЁ мною Микола Петрович тЁльки вЁтався. І
хоча бачились Ёз ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.
29. III. 98
Як пам'ятаю, в той час Ігор Петровим бЁльше всЁх крутився у спЁлцЁ.
ДелегацЁї, гостЁ, мЁсця в готелях, машини, автобуси, квитки на всЁ види
транспорту.
Я з Ігорем Петровичем був у прекрасних стосунках.
По перше, Ігорю Петровичу дуже подобались мої малюнки. Особливо голих
дЁвчат. По-друге, вЁн збирав книги по мистецтву. По-третє, вЁн встигав
перечитати всю пресу Ё завжди був у курсЁ (дозволеному) всЁх поточних справ.
Ну а крЁм того, вЁн завжди виручав мене з квитками. Але цього разу квиток
потрЁбен був моїй дивнЁй моделЁ.
МенЁ тодЁ дуже погано велося. Проте я був веселий Ё бадьорий, бо до
мене приїхали гостЁ. Мої найдорожчЁ гостЁ. І я повЁв їх по старому Києву.
Отож бЁля СофЁї вона й пЁдкотилась до нашого маленького гурту. В
бадьорому настрої я нЁчого не мав проти ше однЁєї слухачки. Не пам'ятаю, щоб
колись ще на мене зЁйшло таке натхнення до оповЁдок. Моїх базаринок
вистачило без передиху до самЁсЁньких сутЁнок.
Домовились, шо малюватиму в квартирЁ її тЁтоньки. ТЁтонька наче
перекладачка iз нЁмецької. А зараз десь у вЁдрядженнЁ.
Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розумЁю, просто сяяли вЁд
радЁсної зустрЁчЁ. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за рЁг Ё
попрямувала до єдиних дверей на фасадЁ, думаю, що я вже не сяяв. То був
кагебешний будинок Ё були 70 роки.
Чергова з-за бар'єру мовчки подала їй ключ. Охайна, але темна, кЁмната
на першому поверсЁ. Поки Н. хлюпалась пЁд душем, я Ёз сутЁнок середини
кЁмнати у театральний бЁнокль обдивився супротивнЁ вЁкна цього замкненого
двору. ТЁльки в одному вЁкнЁ рухався чоловЁк. Майка, вЁйськовЁ штани.
Вичавлював крем Ёз тюбЁка Ё розтирав по виголених щоках.
Н. вийшла голенька, залЁзла на канапу з ногами Ё пожадливо затяглась
сигаретою. Мов Ёз труби пускала дим Ё зЁ смЁхом розповЁдала про вЁдвЁдини
минулої ночЁ ресторацЁї. ПотЁм легко i невимушене перейшла до своїх пригод у
рЁдному ПЁтерЁ. ДеталЁ були виразнi. Чулося з тембру розповЁдЁ, що "Кама
сутру" вивчала не з машинопису.
Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при такЁй
"агЁтацЁї" краще за мене, але вона сама кинула менЁ рятЁвне коло - пиятка з
трьома французами. Отож, чим бЁльше вона розпалювала себе спогадами з
"картЁнками", тим бЁльше тверезЁла моя голова i впевненЁше йшов малюнок. А в
неї цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного
фЁзЁологЁчного дЁйства...
Так шо перелюбу, о радЁсть, не вЁдбулось...
Але малюнки вийшли добрЁ. ТЁльки от де подЁлись тЁ малюнки, не знаю.
Лишився перший начерк у записнЁй книжцЁ. БЁльше її не малював. Хоча ще
кЁлька разЁв разом Ёз друзями Ё її водив по київських кручах.
Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до Ігоря
Петровича. Прохала два квитки нЁби для себе Ё свого малого брата. Дуже
поспЁшала до ПЁтера.
Любязний Ігор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з
ним здибались у спЁлцЁ.
- Іду на Хрещатик. За журнальчиками...
І ми спустились разом до метро. ТодЁ там стояв усього один кЁоск, в
якому продавали "ЁноземнЁ" журнали І газети.
- А! Ігор Петрович! Що не заходили?.. Ну нЁчого. Все одно я для вас
лишив останнЁй номер "Доокола швята" з гарненькими дЁвчатками. Ось вам
"Доокола швята" Ё Блокнот агЁтатора". Правда, ви можете його не брати,
тЁльки заплатЁть... Ви кажете -дорого? За двох дЁвчат рубь двадцять
-дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишенЁ. По-друге, вони завжди
голЁ... Правда за тЁ ж рубь двадцять за пляшку "бЁомЁцину" отам за кахве
можна запЁзнатись Ёз живою. Але пЁсля неї у вас можуть бути дуже поганЁ
спогади... Це вже. по-третє... Я вас ще не переконав?
- Переконали, переконали... - поспЁшив Ігор Петрович заплатити рубь
двадцять Ё забрати лише "Доокола швята".
Коли ми з ним прощались, Ігор Петрович обома руками потис мою руку Ё
проникливе сказав:
- Юрочка, ти знаєш - цЁ малюнки прекраснЁ... І модель... теж.
25.III.98.
ЛЕДАЧИЙ КІТ
їхали з концерту в однЁм тролейбусЁ. Вийшли одночасно на площЁ
Толстого. Я спинив її й кажу:
- Я ЮрЁй Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.
- А я про вас знаю. МенЁ розповЁдали... - І смЁється приязно.
- Невже? Де?
- На побаченнЁ у в' язницЁ...
- Ха! Он куди про мене чутка дЁйшла... А сам думаю: "Не поспЁшай питати
- як треба, то сама розповЁсть."
Домовились про зустрЁч через три днЁ. А за цей час я домовився з моїм
приятелем, тепер вЁдомим на всю Україну лЁкарем, що на кЁлька годин я можу
скористуватись його помешканням. Власне не його, бо вЁн там тимчасово
перебував - доглядав i за квартирою, Ё кота годував.
ВЁн зустрЁв нас уже в дверях Ё попередив, що за три години вЁн
повернеться
ТЁльки за лЁкарем зачинилися дверЁ, стягла з себе блакитну суконочку,
чорну шовкову комбЁнацЁю Ё вмостилась на канапЁ. А на краю канапи спав
смугастий котяра. Зрештою, моя
Модель стомилась І розляглась на канапЁ.
Тут котяра встав, потягся, потерся вусатою мордою об її колЁна І
вмостився в неї на ногах.
Довелося кота зняти Ё поставити на пЁдлогу. Малював тепер вже Модель
лежачу. КЁт важко вистрибнув на канапу Ё знов вмостився в неї на стегнах.
Довелося викинути кота до кухнЁ. Котяра ображено Ё хрипко понявчав та й
замовк. Один за другим пЁшли кЁлька начеркЁв чорнильною ручкою.
Нараз угорЁ щось хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого свЁтлого
вЁкна. З одного боку штора вЁдЁрвалася. На нЁй завис котяра Ё перелякано
нявчав. Довелося ставити стЁльця Ё знЁмати кота. Кинув це ледащо на канапу Ё
воно стало на чотири лапи Ё не зрушилось.
ТодЁ укрутився калачиком бЁля МоделЁ Ё солодко замуркотЁв... Тепер
можна було добре попрацювати... але вийшов час.
ТЁльки встигла Модель причепуритись у ваннЁй, як клацнув замок Ё
вступив мЁй пунктуальний приятель.
- До речЁ, як вашого кота звати? - Проникливе спитала Модель.
- ВЁн не мЁй. моїх друзЁв... Кузя. Кузя! -Покликав лЁкар.
Котяра нашорошив вуха, клЁпнув одним оком Ё зараз же знов заплющив.
ТодЁ лЁкар взяв кота за переднЁ лапи Ё перевернув на спину. - Отако й
лежатиме, поки я повернуся Ёз магазину з рибкою.
Ми пройшлися до тролейбусної зупинки, випрошались Ёз Моделлю Ё
повернулися вже вдвох до помешкання.
Здоровенний смугастий кЁт Кузя лежав у тЁй самЁй позЁ навзнак Ёз
пЁднятими лапами.
Р. 8. З Моделлю ми ше не один раз бачились, але чимдалЁ менЁ ставало
незатишнЁше з її оточенням. Не кажу нЁчого поганого про жЁноцтво. А от
молодики дуже вже були натренованЁ, накачанЁ, а лЁтнЁ чоловЁки занадто
ввЁчливЁ й уважнЁ до кожного мого слова. ВзагалЁ до моєї персони. Як всякий
страннЁй. я це вЁдчув навЁть ранЁше, нЁж мене почали по-справжньому брати
пЁд зябра... А тут ше так добре обставини склались, що я на пару рокЁв
полишив "мать городЁв Руських"...
Коли, зрештою, повернувся, то лЁкар сказав менЁ, що кЁт Кузя захворЁв
на чумку Ё його довелось приспати.
А з Моделлю я бЁльше не зустрЁчався...
Популярность: 35, Last-modified: Mon, 17 Sep 2001 06:44:33 GmT